Знову літо. Сонцю і теплу радіють всі, а дітлахи особливо вміють радіти кожні днині і влітку, і взимку. Щасливе безтурботне дитинство з мамою та татом - було просто щастям для маленького хлопчика. А про що ще може мріяти дитина, що розпочинає свідомо сприймати життєві стежинки ?
Серце, мабуть, кожного маляти сприймає Бога, почувши про Нього. Але хто має плекати це почуття, давати власний приклад і навчати йти за Ним ? Та більшість радянських батьків розповідали дітям про дідуся Леніна.
Іванкові вже цілих сім. Він вміє читати і можна сказати писати теж. Ну що тут скажеш - не має часу сидіти на місці і виводити ці довгі неслухняні літери. Краще піти з татом на рибалку, а може вмовити, щось помайструвати. Вставши на ноги він мерщій з хати. Мало місця в старенькій бабусині хатці для такого непосиди. А от коли батьки закінчать будівництво - буде навіть своя кімната.
- Тато. Тато, а що сьогодні ми будемо робити ? Мама, а де тато ?
- Поїхав.
- Куди ? Я теж хочу ! Я, я думав … Він не сказав … Мамо, що з тобою?
- Я теж не думала. Іванко, тато на довго, дуже на довго поїхав, а може …
Та хлопчик вже бігав з однолітками на шляху. Він не зрозумів : що тато не буде добудовувати хати, говорити разом з мамою по декілька разів на добраніч, і на дитячій стежці щастя частенько потрібно буде самому виривати бур’янці. Та щось вкололо в серце хлопчика - то впало зерня бур'янцю, і скільки їх ще буде … ?
Час спливав швидко. Іноді і тягнувся, коли було сумно і самотньо. Хлопчаки насміхалися при невдалих спробах нашого героя показати себе самостійним і дорослим. Любили над такими поглузувати. Одного разу Йванка навіть набили і головне знову образили. Він розумів, що захисту шукати немає в кого. Було так прикро, хотілось кричати, кудись бігти, десь шукати. Але куди і що … ? Тато, от хто має бути заступником. А тут навіть розказати не знаєш кому. А на серці тягар образ.
Не роздумуючи, він сідає на велосипед і їде. Він їде до батька, який неодмінно має захистити сина. В голові навіть думка не майне, що дорога ж не близька для дев’ятилітнього хлопчика. Декілька сотень кілометрів на велосипеді подолати просто не можливо. Та в голівці лише - до тата, їду до тата, він допоможе, він зрозуміє, він захистить, з ним добре, він мій татко. Проїхавши десятки, а не сотні кілометрів, сили поступово зникають. Добрий чоловічина, що їхав на грузовику помітив мабуть це.
- Ти куди прямуєш малий ?
- До тата.
- А де ж це твій тато. Він, мабуть, зрадіє тобі.
- Мені треба до тата.
- Ну, поїхали до твого тата.
А мама тим часом не знаходила собі місця. І не тільки вона. Вже й правоохоронці зяйнялися пошуками. Тільки через два дні стало відомо, що Іван якимсь чином опинився в батька.
Таких випадків було ще багато. Хлопець ріс, як сам хотів, робив що сам хотів, почував себе господарем в домі. Щоб себе безпечно почувати, друзів вибирав серед тих, хто вміє битися, вони могли в потрібну мить дати захист. Та й сам таким ставав. Отримав ніби роль ватажка. Для хоробрості почав пити й курити. Невгамовне бажання здаватися дорослим штовхало на необдумані вчинки, які перероджувалися в ганебні звички. Кожен хто так розпочинав згодом жалкував, та шляху назад ніби не було. Насправді, Христос страждав разом з кожним, зберігав життя і кликав, щоб звільнити, змінити і дати справжній захист.
Мама ж в цей час молилася і надіялась:
- Господь, прошу Тебе за Іванка. Спаси його! Гріх так панує в його житті. Ти ж бачиш, він навмисне голосно вмикає музику, коли ми з братами й сестрами славимо Тебе. Мій син забороняє мені славити Тебе ! Не хоче, щоб я йшла за Тобою. Але ми, я і він Твої діти. Ми ж потребуємо обоє Тебе. Зміни його. Зроби, щоб і він бажав славити Тебе, Господь. Христе, благаю. Ти ж і за нього страждав. Ти ж любиш його. Я вірю… Дякую. Амінь.
А Ванько віддалявся від Нього все більше. Та ворог відчував неминучу поразку, тому так міцно і тримав в обіймах хлопця. Наш ворог - це ворог Христа, це диявол. Це він хоче погубити тіло, засліпити людську свідомість. Та наш Спаситель сильніший, Він переміг смерть, Він воскрес !
Коли друзям Іван радив триматися подалі цих штундів, не знав, що через декілька років він їх буде кликати до Спасителя. Але спочатку з’являться нові друзі.
Закінчивши дев’ять класів, він їде в іншу місцевість навчатися. Додатково став перукарем, і це не погано допомагало перебитися. Нові друзі, наркомани, платили своїм добром, яке можна було не погано збути. А навчатися не було коли.
А мама молилася. Листа в місцеву церкву надіслала, щоб добрих друзів сину направити. Щоб і вони молилися. Адже, в дійсності, син не мав друзів.
Бо ті, яких він називав ними, прийшли, все забрали і стали погрожувати:
- На завтра дошки готуй ! Зрозумів ?
- Ні ?
- Що не зрозумів ? Ти нас заклав !
- Ні, не я, чесно … не я …
- Що ? А хто ж і ще ?
- Дошки готуй ! ! Зрозуміло ?!
Зрозуміло лише те, що настав кінець життя, бо якщо не вб’ють, то сам покінчить з ним. Вони спокою не дадуть. Ставши навколішки біля вікна побачив, як заходить сонце. Став спостерігати і роздумувати. Весь обрій палахкотів, все горіло, міняючи барва. Сонце зникало, воно ніби тануло, розпливалося і все покривало. Для інших ця картина здалася б прекрасною. А для Івана це схоже було на захід власного життя. Майнула думка: "Не дам себе вбити, сам з даху скинуся. А сонце таке червоне. За самогубство - пекло."
Несподівано полилась молитва:
- Господи, прости за все, будь ласка … Якщо Ти є … Господи, пришли мені ангела-охоронця. І я буду, піду за Тобою, буду Тобі служити, а не … Якщо немає …
Змовк. На слідуючий день сонце таки зійшло і для нього. Вчорашня молитва залишила якийсь дивний спокій. Вийшов на балкон і став чекати. І янгол з’явився. Це був звичайний хлопець на велосипеді в спортивному костюмі. Не втрачаючи нагоди Ваня все одразу ж розповів. А той запросив до християнського клубу, на читання Біблії. Саме в потрібну мить за маминим проханням приходить добрий друг. Це не випадковість.
- Бог є ! Ти є, Боже !
Господь, як приємно бути з Тобою,
А то вже здалося, що я пропаду.
Подумав, життя на землі вже скінчилось.
Не знав, що гріховне в цей день схороню.
Стояв я на заході, на кінці прірви,
О, Бог мій, як дивні діла Твоїх рук !
Мене взяв в обійми, лодонями ніжно
Й туди переніс, де проклав чистий путь.
То Син Твій йшов ним і тепер мені легше.
Зійшло сонце правди для моєї душі.
Тебе я прославлю. Тобі помолюся.
Ісус - мій Спаситель ! Що треба мені ?
Ні золота й срібла, ні ладану й миру.
Лише будь з Тобою, Христос дорогий.
Тобі лиш служити, для Тебе лиш жити -
Тепер це є кредо в моєму житті.
Щасливий! В житті знову появилось світло дня і воно було вже справжнім. Пригадалась обіцянка - служити Богові, бо просто ходити до церкви було замало. Хоча життя все перемінилось. І повірити важко, що відбулися такі переміни. І от тепер це служитель: в хорі, проповіді, з молоддю і дітьми, вдома і на роботі, в лікарні та в армії. Господь же не перестає посилати благословення. Бог робить більше, ніж ми чекаємо. Він подарував дружину, доньку. А дивний спокій після тієї першої молитви залишився назавжди. Всі просто дивуються, а дехто бажає такої віри і собі. Бо поява доньки - чудо Господнє. Але про це інша історія.
Комментарий автора: Свидетельство об одном моём друге.
Алена Маниленко,
California, US
Творчество мое хобби, я не профессионал, пишу редко, но как есть вдохновение я не могу молчать, пишу и хочется просто чтобы кто-то прочитал и оценил. Спасибо за любой отклик. e-mail автора:manilenkoo@i.ua
Прочитано 4607 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Покрытые Его благодатью? - Наталия Минаева Да благословит вас Бог!
А это из проповеди К.Кульман
Вам не помогут ни Бог, ни люди, если вы уйдете в себя и будете думать только о себе. Ни лекарства, ни мои советы, ни проповеди, ни ваши знания не смогут вам помочь, пока вы сами не предпримете определенные действия. Пока вы остаетесь в своем замкнутом мирке, вам не помогут ни люди, ни Бог. Поэтому, чтобы вам не пропасть окончательно, выйдите из заточения, в которое сами себя поместили. Выберитесь из темницы собственного эгоизма, иначе никогда не увидите победы.
Я поняла, что легкие победы — это дешевые победы. Лишь за трудную победу стоит сражаться. И порой это сражение становится жаркой и жестокой схваткой. Зато именно такая победа будет иметь наибольшую ценность. Я знаю об этом из личного опыта. В пути мои ноги спотыкались о камни, и это закаляло меня. Трудности и испытания, которые одолевали меня, когда я чувствовала себя полностью раздавленной и захлестнутой бушующими волнами проблем, были моей Гефсиманией, благодаря которой во мне формировался мужественный характер и доверие Богу. А за победу, достающуюся дешево, не стоит и сражаться. В самый трудный час, в самом глубоком подземелье Господь может и хочет даровать благодать и победу.
Давайте немного поразмышляем вместе. Знаете ли вы, что Мильтон написал «Потерянный рай», когда был слеп? Он не позволил недугу украсть у него победу. Другой человек, сломав ногу, был прикован к постели. Однажды, лежа в кровати и рассматривая обои, он решил попробовать себя в качестве художника и впоследствии очень в этом преуспел. Он тоже обрел благодать в свой самый трудный час. Эти два человека могли потерпеть неудачу, проходя через трудности, но все же одержали победу.
Один поэт на первом же своем выступлении был осмеян публикой. Этот провал был особенно мучителен для него. Но вместо того, чтобы сдаться, он отправился домой и написал величайшую поэму о том, как принять вызов и жить, побеждая. Эта поэма привлекла внимание другого человека, лежащего в больнице. Он потерял обе ноги и обе руки. Он был настолько взволнован, что впоследствии стал известным оратором. Все эти люди нашли благодать даже в тесном подземелье обстоятельств.
Как-то я услышала о женщине-враче, ноги которой в детстве были парализованы в результате серьезной болезни. Когда она подала заявление о зачислении в один из американских медицинских университетов, ей отказали, сказав, что в таком состоянии она никогда не сможет заниматься медициной. Опустила ли она руки? Нет! У нее были все причины это сделать — сломаться и разочароваться в жизни. Но она поехала в Китай и получила медицинскую степень там. Более того, она была признана лучшей студенткой курса. Не остановившись на достигнутом, она вернулась в университет, где ей ранее отказали в зачислении, и сдала там государственный экзамен. Сейчас она является практикующим врачом в одном из медицинских учреждений для детей-инвалидов и работает, сидя в своем кресле-каталке.
Чудо начинается изнутри, а не снаружи. Легкие победы— дешевые победы. Бороться стоит лишь за те, которые достаются с большим трудом. Тропа из розы лепестков—удел трусливых слабаков, отважных дух всегда силен, чтоб одолеть тернистый склон.
Странствование по Земле Обетованной - Наталия Минаева И еще, книги с названием "Святая земля Иисуса" на русском языке пусть не везде, но продаются открыто. Это ли не свидетельство последнего времени
на фото Стена плача
Свидетельство - Елена Белозёрова Если вы помните,в 1991-1994 годах был бум среди горожан по "освоению" садов-огородов. Моей семье тоже достался такой участок в 30 км от Ростова...
